|
|
Стрепенулося серце у грудях,
Заблищали сльози на віях,
Скільки болю і смутку у людях,
Що щасливі й живуть у мріях!
А насправді сумують за щастям,
За блакиттю високого неба,
І не мають до кого припасти,
Та невже ж так воно й треба?
Заблукали десь їх половинки,
Може, зовсім на світ не з'явились.
Розвіває, мов в полі билини,
От у світі вони й розгубились.
Та невже жити тільки у мріях,
Не зігрівши нікого душею,
І плекати кохання в надіях,
Гірко плакати разом із нею?
О. Вишневська
|
