Не обов'язково мати в шафі велику кількість нарядів, краще придбати колекцію стильних поясів. Володіючи гарним смаком та фантазією, за допомогою цього аксесуара ви без всіляких труднощів зможете перетворити діловий костюм в нарядний, а строгу сукню - в відверту.
Пояс - східнослов'янський термін. Існують ще й інші його назви: у росіян - опояска, кушак, ремень; у білорусів - дяга, ремень; в українців - крайка, черес, баюр. Історія поясів бере свій початок ще з древніх часів. В кам'яному віці, коли одяг для людини був лише предметом необхідності, пояс одягали, щоб зберегти тепло тіла. В античні часи він був необхідною частиною зброї і захищав найбільш вразливі місця воїна - торс. По ременю визначали соціальний статус людини. Він здавна був обов'язковим елементом і водночас прикрасою одягу. В XIII - XV ст. дорогоцінні пояси були важливою ознакою гідності заможних людей, їх передавали у спадок як особливу частину майна. У XVI - XVII ст. зміни в костюмі знаті зменшили соціальну функцію поясу, проте їхня декоративна роль зберігалася.
У народному костюмі кінця XIX - початку XX ст. пояси виконували різноманітні функції. За їхньою допомогою закріплювався поясний та нарозпашку верхній одяг, вони захищали та стягували м'язи живота під час тяжкої фізичної праці, на них трималися дрібні речі повсякденного вжитку, нарешті, вони були своєрідними талісманами та прикрасами. Як витвори народного мистецтва, пояси часто були художньо неповторними.
Гетерам (незаміжнім жінкам, які вели вільний спосіб життя) Древньої Греції і Риму строго заборонялось підперізувати одяг. В Середньовіччя ремінь був не прикрасою костюму, а швидше, зручним предметом, до якого прикріпляли кисет або омоньєр (попередник сумочки на ремні). Пізніше пояс стає символом жіночої чистоти і скромності: широкі шкіряні пояси дівчата носили як знак того, що їх верхня, „піднесена”, половина тулуба „відділена” від нижньої, „гріховної". В багатьох культурах ремінь був ознакою влади. Вважалось, що люди, які носили пояс, ставали повновладними „розпорядниками” людських тіл і душ. Розлучення з власним поясом віщувало неприємності, в гіршому випадку - загибель. На ременях робили спеціальні надписи. Часто це були девізи, які, на думку власників, „придавали" їм силу, розум і різні таланти. В православ'ї пояси традиційно освячували і писали на них молитви. Дівчатам він служив оберегом, а також був символом чистоти і непорочності.
У слов'янських народів здавна існувала традиція зображати на поясі знаки -обереги, символи, емблеми, а в XIX ст. в орнаментацію пояса іноді вписували ініціали або ім'я власника, дату та місце його народження, а також ім'я коханого чи коханої. Наявність цієї деталі в наряді була правилом хорошого тону. За звичаєм, показатися на людях без пояса означало скомпрометувати себе. Пояс підкреслював святковість одягу, був показником заможності. Білий пояс - рушник був обов'язковим для нареченої під час весілля. Білі пояси найбільш поширені на Поліссі, на Білоцерківщині, на Поділлі понад Бугом. Вони ткалися з білих ниток, а на кінцях мережилися червоними та синіми нитками. Ними вбирали молодих та дружок на весіллі.
В народних повір'ях та обрядах пояс відігравав велику роль. Так, на Поліссі, згідно з давніми народними повір'ями, жінка мала подарувати чоловікові червоний пояс, який охороняв би її судженого від лихого ока, наговору, чужих жінок. На Чернігівщині, Київщині й Полтавщині молодий в суботу одягався в синій жупан, підперізувався червоним поясом і з ціпком в руках удвох зі старшим братом, обходив свій рід, запрошуючи всіх на весілля.
У XVIII ст.. серед багатьох верств українського населення, в тому числі серед козацької старшини, набули поширення пояси з дорогих тканин. Шовкові, заткані золотом і сріблом пояси привозили в Україну з Китаю, Туреччини та Персії. Особливо цінувалися перські пояси з тонкого кашеміру, з однобічним орнаментом, вишуканих кольорів і малюнків.
Локальну своєрідність традиційних поясів створювали матеріал, розмір, техніка виготовлення, орнаментація і колорит, а також способи пов'язування. Перші слов'янські пояси були плетені, згодом ткані з вовни, льону, конопель, тканини, а також виготовлені з шкіри.
Бідніше населення часто замість пояса носило лико, а то й просто мотузок. Загалом на півночі України побутували плетені (кручені) пояси, на Поділлі -плетені (косичасті), в Карпатах, на Буковині та східних областях - ткані. В гірських районах України здавна відомі шкіряні пояси. Черес - ремінний пояс, шириною 40 - 45см, який застібався трьома - п'ятьма й більше парами пряжок. Про такі ремені - череси співають гуцулки в своїх співаночках, як ось:
Ой, той мені сподобав он в -широкім реміні...
Або:
Ой, кувала зозуленька в лісі на креміні,
Я такого хлопця люблю, що в краснім ремені.
Буденні ремінні пояси прикрашали ґудзиками, святкові пояси оздоблювалися малими капелями, „писаною" бляхою й мали кишеньки. Багато прикрашені гуцульські череси вдягали поверх сорочки і штанів, ремінними пасками чи широкими різноколірними вовняними поясами теж підперізували сорочку в тих місцевостях, де носили її поверх штанів.
Способи зав'язування залежали від форми одягу. Спідниці підперізували так, щоб кінці пояса зав'язувалися і висіли ззаду. Коли ж підперізували верхній одяг, кінці підтикали з боків. Чоловіки звичайно обмотувались поясом кілька разів довкола талії, а оздоблені китицями кінці підтикали з боків так, щоб вони звисали вниз.
Чоловічі пояси були переважно плетені, досить широкі, фарбовані монохромне (Полісся, Волинь, Поділля), жіночі пояси -ткані, вузькі, й поліхромні (мали назви: крайки, окравки, попружки, байорки тощо).
Поле поясів, виготовлене технікою плетіння, заповнювалося однорідними або різними щодо ширини безузорними кольоровими смугами. Такий орнамент був типовим для поясів західних областей України. Найбільш поширені пояси -червоного й зеленого кольорів. На кінцях вони оздоблювались торочками. Плетені пояси іноді закінчувалися великими китицями або великими кулястими китицями - кутасами. В деяких районах України чорні пояси носили старі чоловіки.
За розміром (особливо шириною) і призначенням можна виділити дві групи жіночих поясів. По - перше, це досить вузькі - крайки (окрайки, попружки), за допомогою яких тримався на стані стегновий незшитий, а пізніше і зшитий одяг. Ширина їхня дорівнювала 3 - 15см, довжина - до 3 м. По друге, це пояси широкі (до 30см), якими здебільшого підперізували різні види верхнього вбрання, а в деяких випадках керсетки.
Пояси відігравали велику роль у загальному композиційному вирішені костюма, істотно впливали на силует усього комплексу. Завдяки різним способом пов'язування поясів убрання набувало різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса була одним з вирішальних моментів у загальній колористиці комплексу вбрання.
