Від автора

Звісно, будь-яка картина краща від того, що детальніша. Більш того, таку схему приємніше розробляти – вона як відпочинок та задоволення для мене. Але по-перше, давати на весь журнал одну роботу не зовсім добре, так як наша аудиторія складається з майстрів з різними інтересами: одні полюбляють вишивати щось дрібне як заспокійливе, інші тільки-но захопились і ще не готові до великих робіт, ну й звичайно, тих, що не розмінюються на дрібниці й вишивають шедеври вкладаючи в них масу часу й зусиль.

Відносно схожих значків, взяла під контроль. Сподіваюсь, що це питання вирішила.

Таких побажань багато, але єдиним виходом з нього бачиться такий: великі картини 200х300, 250х400, 400х800 хрестиків ми будемо подавати по дві частини в номері на розвороті (стор 16-17), їх можна буде скласти в одне ціле без втрати інших сюжетів. З часом я планую збільшити кількість сторінок в виданyі та давати велику картину одним великим листом як доповнення до видання. Але це лише з часом, коли постійних читачів „Настуні” буде хоча б 30 000 чоловік. Поки що видання ледь-ледь виправдовує вкладені в нього гроші й час, і щоразу виникають розмови й докори що я займаюсь не тим, чим слід було б.

Кольорові схеми – це не просто забаганка, я вишиваю сама, до того ж, з дитинства, в різні проміжки життя я відводила різну кількість часу цому заннятю. Вишивання для мене – не просто хоббі, це щось більше. Можна навіть сказати, невід’ємна частина життя. На певному етапі захопилась вишивання до абсурду: сиділа щоночі й помітила, що втрачаю зір. Що від ч.б. схем так рябить в очах, аж нудно. Відмовлятись від вишивки не хотілось. Діствала оточуючих своєю трагедією, адже цікаві картини в кольрових схемах – рідкість. І чоловік сказав: „ Ти вже сама на себе не схожа, досить жалітись, візьми й зроби. Може, є ще хтось, кому потрібні кольорові схеми”. Так були зроблені перші кроки до створення „Настуні”.

Я вже писала про те, що традиції важливі, писала також наскільки, думаю, зайве повторюватись. До того ж, навряд хтось з Вас буде з цим сперечатись. Про довжину й ширину рушників теж писала, але повторюсь: ширина українських обрядових рушників зустрічається різна, від 30 до 70 см – найпоширеніші. Ширина залежить від призначення рушника, обраного орнаменту, таланту і бажання майстрині, що його вишиває. А от щодо довжини, тут однозначно можна сказати таке: обрядові рушники (вінчальний, весільний, під хліб чи коровай) мають бути не коротшими за 2 м, так як біле поле, розташоване між орнаментами, символізує „Боже благословіння” й на нього має припадати приблизно 3/5 від довжини. Для того, аби зорієнтуватись в ширині, потрібно завернути правий кут рушника й з’єднати його з протилежним краєм рушника (лівим верхнім краєм орнаменту). В результаті має утворитись рівнобедрений трикутник, ця частина має бути обовязково заповненою. Звичайно, орнамент може займати й більше місця, але ні в якому разі не менше. Стосовно дня, коли слід починати роботу над обрядовим рушником: в більшості джерел рекомендують четвер, особисто я гадаю, що найкращим порадником жінки в цьому питанні є інтуіція, я завжди починаю, коли відчуваю, що готова розпочати (ЗВІСНО НЕ В НЕДІЛЮ ЧИ В СВЯТО!!!). Як потім виявляється, за місячшим календарем це був найсприятливіший день. Тому найкращим Вашим порадником є Ви самі!