В минулому номері журналу ми розповідали про підготовку до Великодніх свят, зокрема, про Страсний тиждень. Сьогодні наша розповідь буде про самі Великодні свята. Великдень настає в першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо на цю ж неділю припадає єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю.
Походження назви «Великдень» має декілька гіпотез. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Згідно з нею, коли народився Христос, то дні були «великі», тобто довгі («теперішніх днів треба сім зложити»). Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому. Коли наставав день, в який можна було засівати землю зерном, з небес спускався Ярило, бог весняних робіт і родючості, і був це Великий день хлібороба. Без сумніву, у святкуванні Великодня сьогодні поєднується християнська обрядовість з традиціями дохристиянської доби.
Перед початком всенощної служби навколо церкви розкладалися вогнища, які також горіли всю ніч. Вважалося, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважався святим і його ні в якому разі не можна було гасити, він мусив погаснути сам. Сьогодні вогнища розкладає молодь, але вже не навколо церкви, а переважно за селом. Але так само, як і в минулі віки, майже в кожному селі в ніч на Великдень горить багаття. Щоправда, ця традиція збереглася переважно в західній частині України.
В церкві служба триває всю ніч. Після служби на світанку процесія хресним хором тричі обходить церкву, після чого батюшка освячував пасхальні кошики. Після того всі розходяться по домівках і починається розговіння.
В давніші часи господарі старалися потрапити додому якомога швидше. Вважалося, що у того, хто швико прийде додому, буде добре вестися господарство протягом року. Прийшовши додому, перед розговінням, молилися навколішки. Після того молоді дівчата клали свячені писанки у воду, і тією водою вмивалися, щоб бути такими ж гарними, як писанки. В деяких регіонах перед тим, як розговітися, господар обходив зі свяченим все господарство, в першу чергу – худобу, потім сад, пасіку, город. Після того всі входили до хати, батько благословляв дітей, і починали розговлятися. Розговлялися насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого мала бути смаженина, часник, хрін і сіль. Під час розговіння шкарлупку з яйця не викидали, шкірку з ковбаси також, їх заорювали в поле. Хто мав бджіл – святив і мед, а потім ніс його на пасіку, щоб ніщо зле до них не чіплялося.
Після сніданку малі діти брали в кишені якнайбільше писанок та крашанок і йшли гратися в битки, котили їх, стукали одне до одного, дарували при зустрічі. Дівчата дарували писанки хлопцям. Молодь після розговіння ішла під церкву (в Галичині та Прикарпатті) або на спеціальний вигін (на Волині, Подніпров’ї та Слобожанщині), де починалися великодні ігри (веснянки, або гагілки), що супроводжувалися відповідними піснями. Ще однією розвагою були гойдалки, які вважали очищенням повітрям. Взагалі, в житті молоді з Великодня наступав період «вулиці», що тривала до пізньої осені, коли вона замінювалася вечорницями.
Старші після розговіння йшли до дзвіниці бити у дзвони. Вважалося, що у того, хто перший заздзвонив, буде найкращий урожай зернових. Дзвонили дзвони протягом всіх трьох днів. На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Ще одна традиція – в цей день обов’язково вдягали обновки. Ця традиція пов’язана з оновленням, пробудженням природи, а ще – з надіями людини на щось нове.
Наступний день – обливаний понеділок. В цей день хлопець, якому дуже подобалася якась дівчина, що була непоступливою і байдужою до нього, не реагувала на залицяння, міг не лише облити її водою, але й викупати в річці. Дівчата могли «віддячити» хлопцям у вівторок.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих, що називаються сьогодні «проводи» або «гробки». Остання назва, мабуть, походить від колишньої назви поминальних днів, коли відбувалося поминання померлих "на горбках". У могильні горбки закопували яйця та шкарлупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливали і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Ця частина Великодні свят за своїм походженням має коріння у віруваннях древніх слов’ян. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.
