Для кожного народу, що хоче зберегти свою національну самобутність, надзвичайно важливим є вивчення та збереження своїх звичаїв. Український народ був дуже уважний та забобонний, помічав та примічав, що, як і коли можна чи не можна робити. Цих звичаїв раніше дотримувались всі без винятку, бо навіть ті, що не йняли їм віри, перевіряти їх правдивість чи хибність на собі не бажали. Традиції, вірування та обряди передавались з покоління в покоління. Дітей змалку привчали знати, пам’ятати й суворо дотримуватись всіх без винятку звичаїв, вірувань та обрядів.
Дуже важливою складовою частиною звичаєвої культури українців був національний костюм. Національний одяг українців не тільки виконував функції фізичного захисту, йому надавали набагато більше значення. Дивлячись на те, як була вдягнена людина, можна було робити висновки про її сімейний стан, статки, вік, тобто одяг був своєрідною «візитною карткою» власника. Крім того, за словами Олекси Воропая, «якщо взяти народний одяг і розглядати його в окремих частинах нашої батьківщини, то перше враження буде – це одяг різних народів». Різноманітність національного одягу у різних регіонах зумовлена природними умовами, а також значним впливом національних костюмів наших сусідів. Суто український одяг найкраще зберігся на Київщині, Полтавщині та Чернігівщині. Мешканці Волинського та Рівненського Полісся багато елементів запозичили у білорусів, Західної Волині та Галичини – у поляків, Придністров’я – у румунів. Найбільш яскравим та багатим є національний костюм гуцулів, який увібрав у себе риси угорського та словацького вбрання. Втім, незважаючи на відмінності, національний одяг виступає як цілісна складова української культурної спадщини.
Символічно, що багато елементів одягу мають значення оберегів. Особливо це стосувалося прикрас та вишивки. Вишивання на одязі в наших краях має давню історію. Так, під час розкопок давнього кургана, що датується Х століттям, були знайдені рештки одягу, на якому збереглися вишиті візерунки, тож можна казати, що вишивають на території України вже понад тисячу років! На відміну від сьогодення, коли вишиванки сприймаються лише як мистецькі вироби, в минулому вони мали велике обрядово-символічне значення. Кожен візерунок сприймався як охоронний знак, а вишита мережка – як замкнуте коло, що оберігає людину від злих духів, злого ока.
Сорочка мала особливе значення як оберег людини. Виготовлення, одягання і носіння її супроводжувалося обрядами. Так, не можна було починати виготовлення сорочки в суботу, а найкращим днем для цього вважався четвер. Сорочку перед вишиванням вибілювали, а сорочку, яку вишивала дівчина для майбутньої свекрухи, ще й вимочували в солоній воді, аби за нею сльози не текли. Зауважимо, що нитки для вишивання жінки виготовляли самі, самі ж їх і кольорували. Трави, що використовувалися для виготовлення ниток, можна було збирати лише в окремі періоди, а то й у чітко визначені дні. Найкращими вважалися трави, зібрані напередодні Купала, до сходу Сонця, в найглухіших хащах. Так само чітко було визначене виготовлення полотна, приготування барвників та інші процеси.
Орнамент вишивки на жіночих сорочках, крім охоронного, мав ще й інше значення. Так, десь до середини ХІХ століття прагнення знайти дві однакові жіночі сорочки-вишиванки на теренах нашої держави закінчилося б нічим. Кожна жінка, дівчинка, вишиваючи собі сорочку, не запозичувала орнаменту з інших, «чужих» сорочок. Пояснюється цей факт тим, що не можна було давати переймати орнамент з власної сорочки, бо вважалося, що в ньому кодується доля дівчини. Переймати орнамент доньці від матері було теж заборонено, але з іншої причини. Вважалось, що зачинання орнаменту з материнської сорочки, так само, як і її вдягання донькою, спричиняло повторення нею помилок та невдач матері.
Вишивання було елементом не тільки одягу. Одним з найпоширеніших та значимих оберегів був вишитий одяг. Крім того, вишивкою прикрашали наволочки, простирадла, і навіть носовики. Все це разом з одягом створювало своєрідне магічне захисне кільце для людини. Як бачимо, весь процес, пов’язаний з вишивкою, ніс у собі елементи магії, відголоски древніх магічних обрядів. У наступних номерах «Настуня» більш детально розповідатиме про наші традиції, в тому числі, і про пов’язані з виготовленням національного одягу.
