Замість слова від автора Журнал Настуня

Замість слова від автора.

Доброго дня, шановні читачі! Колись, в часи мого дитинства, до нашого невеликого сільського клубу приїхав на гастролі обласний ляльковий театр. Актори були професіоналами, вистава була надзвичайно цікавою. І хоч я на той час вже твердо знав, що там, за лаштунками, ляльками керують люди, проте через якийсь час від початку вистави мені здалося, що вони, ляльки, таки живуть своїм самостійним життям. І це відчуття трималося аж до самого кінця вистави, поки з-за лаштунків не вийшли на поклон актори театру, кожен з яких тримав у руках свого героя. І відчуття вдячності акторам змішалося з відчуттям легкого розчарування від того, що ляльки виявились таки не живими. Пройшло майже три десятки років. І тепер у мене два світи. Один – реальний, у якому є сім’я, робота, рідні, друзі. В цьому світі кожна людина, яка тебе оточує, має, звичайно свої переваги і недоліки, хтось чесний, хтось – не дуже, але спілкуючись з цими людьми, я принаймні знаю, що вони говорять від свого імені і висловлюють свою позицію. І є інший світ, при зустрічі з яким у мене загострюєть відчуття де жа вю. Дивлячись виступи публічних людей – політиків, бізнесменів, шоу(бізнесових діячів, та навіть не просто виступи, а інтерв’ю чи численні ток(шоу, де вони ніби(то говорять від чистого серця, уява малює численні ниточки, які тягнуться до всіх частин тіла «балакаючих голів», а особливо до язика. Щоправда, ляльководи в цьому театрі прагнуть лишатися за лаштунками, їм широке визнання публіки не потрібне. Рідко кому вдається в цьому середовищі зберегти власну думку, а ще рідше – право говорити те, що думаєш. Ну чим не ляльковий театр? Це дуже цікава розвага, особливо для дітей. Та справа в тому, що діти подивляться виставу годину(півтори, і вона закінчується, малюки знову повертаються в реальний світ. А дорослі дуже часто сприймають події в своєму ляльковому театрі як реальність, і часто самі стають ляльками в чужих руках. Адже відомі випадки, коли в сім’ї виникають сварки через політичні уподобання чи через те, що хтось із молодого подружжя аж надто захопився модним виконавцем, обвішавши півквартири плакатами з його зображенням. Повірте, що те, що говорять публічні люди в засобах

масової інформації, має спільного з реальністю не більше, ніж води на Місяці. Це просто гра на публіку, не більше й не менше. То, може, варто все ж розмежувати реальність і виставу для наших з вами мізків? Вирішувати нам – бути господарем власного життя чи маріонеткою в чужих руках.

Щиро Ваш, Вадим Вишневський.