Доброго дня, шановні українці.
Чи задумувались Ви, як багато нині речей відбувається задля «галочки»? Візьмімо, для прикладу, питання національного відродження. За двадцять років незалежності на цю тему говорено-переговорено, мабуть, більше, аніж про всі економічні та політичні питання разом взяті. А що реально зроблено? Що ми спостерігаємо в оточуючому житті? Тверезий погляд показує, що в реальності все набагато сумніше...
Так, спекулювання на національні теми популярне як ніколи. Одні під видом відродження пропагують казна-що, інші пропонують китайські сувеніри на українську тематику. Вишиванки, «сокирою вишиті», псевдоукраїнські сувеніри (наприклад, чисто «український» витвір – матрьошка в національних кольорах... слава Богу, до української балалайки ще не дійшло) і велика кількість інших обурливих речей увійшли в наше повсякденне життя, і ми навчились їх не помічати, тихо проходячи повз… Немає нам до того діла, а коли отямимось, боюсь, пізно буде.
Як багато, здавалось би, написано картин. Але, підбираючи матеріал для «Етнічних мотивів», знайти щось, варте уваги, було вкрай важко. Особливих зусиль вартувало знайти образ козака, не просто парубка в шароварах та вишиванці, а справжнього українця, з характером, з потайною тугою в очах та силою волі до боротьби, щоби передати оте прадавнє «або пан, або пропав». Практично зникли зараз козаки-відчайдухи, не в моді герої, тож майже не пишуть картин з такими красенями. Нині модно «Гуляй-душа», де чарка й до чарки, або «Несе Галя воду»... а нинішні Галі в благах сучасного життя шукають собі «пари» в просторі світової мережі та, поглядаючи на колишню краснощоку пишну прародичку, тихо радіють що води не носять…. Так само важко знайти гарну картину з хатинкою під солом’яною стріхою, чи поле з маками або соняшником - здебільшого все проєвропейське. А де ж наше поділось? А воно є, от тільки ми про нього мало знаємо. Так, натрапивши на роботи художника Сергія Овчаренка, я була дуже приємно вражена, бо знайшла саме те, що шукала і довго не могла знайти. На якийсь час мені навіть захотілося, аби репродукція робіт цього митця була в кожному домі. От такими художниками та їх роботами мали б опікуватися меценати, та й державі непогано було б долучитися... Те ж саме можна сказати і про львівську поетесу Євгенію Лещук, на жаль, вже покійну. Будучи визнаним фахівцем, кандидатом медичних наук, ця жінка була ще й прекрасною поетесою (із одним з її творів Ви можете ознайомитись в цьому номері «Настуні»), власним коштом видавала книги і безкоштовно дарувала їх бібліотекам, школам-інтернатам, друзям-літераторам різних областей України. Крім того, пані Євгенія започаткувавши створення музею Лесі Українки в Ялті, виступила ініціатором спорудження пам’ятника Івану Богуну на полі Берестецької битви і приймала активну участь в реалізації цієї ідеї, відкривши фонд для збору необхідних коштів.
Тож даний спецвипуск «Етнічні мотиви» присвячуємо всім не байдужим, всім тим, хто Україну любить сам для себе, а не заради «показної шароварщини». Ми не претендуємо на одвічну автентичність, а просто радимо творити для себе, своєї малечі та тиші і спокою у своїй душі.
Давайте згадаємо «незлим тихим словом» всіх тих, хто вартий нашої пам’яті. І чом би їх портретам, виконаним нашими люблячими руками, не красуватись у нашій оселі на видноті? Тож пропонуємо Вам проявити ініціативу та написати нам, чиїми портретами Ви би хотіли прикрасити свій дім (маю на увазі відомих людей, бо якщо всі захочуть прикрасити помешкання портретами родичів, то жодного журналу не вистачить). Схеми видатних українців будуть публікуватись разом з Вашими листами про них, тож спробуйте максимально яскраво описати варту поваги видатну постать. Сподіваємось, ця ініціатива допоможе згадати не лише видатних людей, чий життєвий шлях був пройдений заради України та її блага, а й про далеку та повсякденну історію нашої держави (тобто, етнономери повторювати час від часу).
Є ідея започаткувати сторінку читача, де будуть публікуватися Ваші листи, адресовані до інших колег по захопленню, задля того, аби там ділитись своєю радістю чи тугою, пережитим горем, просити поради чи допомоги, розповідати про себе та свої досягнення і тому подібне.
Я вірю, що щира любов до рідного краю здатна перебороти всі незгоди.
