Пожежникам Чорнобильської АЕС

[Редактор]

Пожежникам Чорнобильської АЕС

Загрозою для людства той вогонь,
Що спалахнув, через чиюсь недбалість
Страшний, непогасимий. І либонь
Вогонь, якому невідома жалість.

Він смерть невидиму з собою ніс -
Губив живе нещадно все навколо
Косив під корінь й щохвилини ріс
Вже перейшовши у смертельне коло.

Гасить мерщій пожежу поспішили
Ті, для кого життя країни, людства
Байдужими ніколи не були, казали:
"Пішли вони у вічність молодими!"

Лишивши дома дітлахів, дружину
Кохану й люблячу стареньку неньку,
Щоб загасить багаття незгасиме,
Що дише в груди, обійма за спину.

Вони загинули: лиш пам'ять їм не зрадить
В сльозах дружина. Донька до портрета
Свої маленькі рученята тягне, гладить
І тихо , тихо так гукає: "Тату".

Нема його. Загинув. Син - надія.
І матері в сльозах і хустка чорна.
Ніхто осиротілих не жаліє
Пожежею замучана земля не орна.

***
Гасить пожежу поспішили
І зволікати немогли
А їм у вічі не казали:
"На вірну смерть, туди пішли"

Ще довго на полях не буде ниви,
В покинутих домівках буде темно!
Болючий спомин та волосся сиве,
А дехто з болем втрат живе щоденно!

Вже підросли і закохались діти,
Їх змусила біда зрости без батька.
А овдовілим сум куди подіти?
За втраченим зненадська щастям.

Та відповіді не було й небуде
Хто винен? І кого карати?
Й нехай те горе не забуте
Осиротіла плаче мати....

О.В. Вишневська