Про коровай Журнал Настуня

Будь-яке весілля в Україні важко уявити без весільного короваю. Цей почесний гість весільної церемонії з давніх-давен зайняв своє заслужене місце в процесі поєднання двох доль. Пращуром сучасного короваю, так само, як і сучасного торта, був звичайний хліб. Щоправда, навряд чи він був схожий на хліб сучасний, та все ж. Вже понад п’ять тисяч років вважається, що скріплення довготривалого союзу має супроводжуватись споживанням хліба. Ця традиція характерна для культур різних народів у різних частинах світу. Так, у древньому Єгипті вважалося, що хліб має здатність оберігати дім від бід та хвороб, а його присутність на весільному столі свідчить про прихильність богів. В часи становлення Римської імперії його пекли з пшеничної чи ячмінної муки, а ламали над головою подружжя. Наречений роздавав шматки хліба гостям, розділяючи з ними своє щастя, а крихти, що лишились на голові нареченої збирав, та ділився з коханою. Сенс цього ритуалу полягає у підпорядкуванні жінки чоловікові, у визначенні її приналежності. В древньому Китаї сім’я нареченого посилала нареченій чотири хлібні пироги, які потрібно було підкинути догори і впіймати в простирадло, яке тримали над головою. Підкидаючи кожен пиріг, наречена читала вірші про заміжжя, таким чином символізуючи свій перехід з батьківського дому до чоловіка. З давніх-давен коровай з’явився і на Русі. І якщо в інших народів весільний хліб міг набувати різної форми (наприклад, в Англії весільним пирогом називали груду маленьких булочок, складену перед нареченими), то у наших предків він мав виключно круглу форму. Це пов’язано з віруваннями древніх слов’ян. Круглий коровай символізував собою Бога Сонця, що сходить на землю, аби взяти під свою опіку молоду пару. Варто сказати, що після хрещення Русі офіційна церква протягом певного часу засуджувала використання цього обрядового елемента, але сила тисячолітніх традицій взяла своє, і престижність короваю як обрядового хліба тільки зросла і зміцніла. Втім, це стосується не тільки короваю, на тему пристосування древньослов’янських традицій до християнської віри можна писати монографії... З традицій древніх слов’ян коровай перейшов і в український побут, без нього і весілля – не весілля. Народна мудрість каже про людину з високим почуттям власної гідності: «Сидить, мов коровай на весіллі». Випікають його з найкращих сортів муки, розчинного тіста на маслі, яйцях. Проте процес випікання короваю – це цілий ритуал. Принаймні, таким він був у наших предків. До виготовлення короваю допускалися лише поважні жінки, яких називали коровайницями. Як правило, їх було 5 – 7. До таїнства виготовлення короваю допускалися виключно заміжні жінки, які, до того ж, проживали у мирі та злагоді із своїми чоловіками, адже вважалося, що в процесі випікання коровайниці передають майбутньому подружжю свою енергетику. Серед них обирали старшу коровайницю, найчастіше нею ставала хресна мати нареченої чи нареченого. В наш час, коли коровай випікають, як правило, професіонали на замовлення, в багатьох регіонах обов’язок забезпечити його на весілля покладається на хресних батьків. Для виготовлення короваю на світанні брали муку із семи мішків, а воду – із семи колодязів. Під час замішування та випікання коровайниці наспівували та примовляли спеціальні «коровайні» пісні та примовки, що збереглися ще з древніх часів. Не менш важливо було і попросити Божого благословення перед початком роботи. Посадивши коровай у піч (а це, до речі, єдина операція, яку виконував чоловік, як правило, хресний батько), коровайниці піднімали до стелі діжу, у якій сходило тісто, танцювали з нею, величаючи коровай піснями. Розмір теж мав значення, бо вважалося, що чим більший коровай, тим більш злагоди і достатку буде в молодій сім’ї. Тому траплялися курйозні випадки, коли коровай в печі виростав так, що його не можна було звідти вийняти. Але ж і ламати теж не можна! От і доводилось частковво розбирати піч... Готовий коровай часто прикрашали колоссям пшениці та калиною (до речі, стіни у приміщенні, де готувався коровай теж часто вбирали у калинові ягоди). Крім того, що це були найдоступніші способи прикрасити коровай пізно восени, коли відбувалося більшість весіль, калина і колосся мають своє значення. Так, калина символізує міцне і зріле кохання у парі, а колосся – достаток у домі. В інші пори року коровай прикрашали зеленню барвінка, цвітом калини, а подекуди – гілками плодових дерев, вплетеними в тісто. Ці прикраси збереглися і по сьогоднішній день, але виконуються вони вже із тіста. В весільній церемонії коровай приймає участь від початку і до кінця. Ним благословляють молоду пару батьки. Гості, обдаровуючи молодих, подарунки кладуть «на коровай» чи «до короваю». Врешті, святкування завершується поділом короваю. Серединка дістається молодятам, як символ зародження нового життя. Потім староста ділить коровай між гостями, а основа, або так звана «підошва» віддається музикантам за веселу музику. Часто перед цим молодь, яка залишилася до кінця, танцює з підошвою. Це називається «розтанцювати коровай». Більш детально дізнатися про історію, традиції весільного короваю, а також замовити справжній шедевр до весільного столу ви можете в Інтернеті, на сайті www.tort.ua