Лежить на дні морська червона зірка,
Кружляють рибки, водорості сплять.
Але чого та зірка плаче гірко?
Хто смів таку красуню ображать?
Вона була колись артисткою на сцені,
Любили люди дивний голос цей,
Та слава, гордість, папірці зелені
Затьмарили співаччине лице.
Якось після концерту, де – не знаю,
Старий дідусь в гримерку зазирнув.
«Ану йди геть, - вона відповідає, -
Бо ти – ніхто, а зірка - я. Забув?»
«Ну що ж, тоді нехай ти будеш зірка», -
Старий сказав, і щез, неначе дим.
А та, що зараз плаче гірко,
Опам’яталася
на дні морськім...
