Добрий день!
Мене звати Аня, я
навчаюсь у 6-му класі...
На фотографії я
ще у маминій вишиванці, яку їй подарувала її бабуся Соня, моя прабабуся.
Вишиванка не є
для мене одягом для урочистих подій. Одягаю її від настрою, коли схочеться. Не думаю,
що в давнину їх одягали лише на особливі події, у вишиванці всміхатися більше
хочеться і спину пряміше тримати, і в ній я справжня українська дівчинка.
...Також ми вдома
у будинку і на подвір’їзробили
з мамою і бабусею куточки українського інтер’єру. Зробили з ліщини український тин, на лежанці
змайстрували комин – сходинки, на який ставлю різні фігурки, український посуд. Молібог Аня
...До конкурсу „Я
і моя вишиванка” належить фото, де в вишиванках мій чоловік та мої сини. На
чоловікові вишиванка мого дідуся. Сорочку вишивала моя бабуся. Синам вишиванки
вишивала сама. Орнаменти підбирала такі, щоб подобалися і мені й синам. Мені
дуже подобається, коли бачу людей в вишитих сорочках. Постає гордість за те, що
люди не забувають своїх традицій та звичаїв, радує що серед молоді українська
вишивка стає все більш популярною та модною.
Інші фото
належать до фотоконкурсу „Елементи національної культури в вашому інтер’єрі”....Може комусь це здасться не дуже
оригінальне, але воно для мене рідне і миле. Коли заходиш в оселю і бачиш
вишивку на серці стає тепліше.
Пона Ярослава
Добрий день,
шановна редакція журналу „Настуня”!
... На
фотоконкурс висилаю деякі фотографії інтер’єру власних кімнат
А на фотоконкурс
про вишиванку ґ висилаю фото Оксанки Матійчин, сорочка вишита її мамою, а
віночок зробила сама Оксанка з бісеру. В цій вишиванці Оксанку часто можна
побачити в церкві.
Сова Галина
Іванівна
Добрий день,
шановна „Настуня”!
...Прочитала про
конкурс і вирішила написати та вислати фото своєї роботи.
Дуже люблю
вишивати ікони. Перед початком іду до церкви, прошу у Господа благословення, а
по закінченню роботи – освячення...
А от рушників я
ще не вишивала, хоч канву та схеми вже підібрала. Та одного разу на самому низу
у шафі я знайшла рушник. Запитала про нього у матері і вона мені розповіла, що
цей рушник ткала моя прабабуся (Лукашенко Анастасія)...
Послухала я
розповідь і ніби відчула тепло рук, що пряли нитки, ткали рушник і вирішила
прикрасити ним свою ікону. Може він уже не такий яскравий, бо пролежав багато
років, але він нагадує про наших рідних, їх важке життя, невтомну працю, любов
до життя, віру та надію на кращу долю для дітей та онуків...
Ставська Ольга.
