Миті дитинства

 

Тебе побачив… серце обірвалось…
Неначе птах поранений забилось…
Так - ніби заховатись намагалось…
А потім.. майже зовсім зупинилось…
 
І кров гаряча груди обпекла…
А я ж то думав - рана зажила…
Що лікар-час давно її загоїв….
Тепер здалось - що час той біль подвоїв…

Думки зрадливо сплутались - сплелись…
Тікати треба! Та іти несила…
Я зрозумів, що мабуть до могили
Вже не кохатиму, так як кохав… колись.
О. Каспарович