Доброго дня,
шановні читачі!
Серед
різноманіття висловів про життєві пріоритети доводилось чути різне. Хтось
вважає, що найважливіше в житті – здоров’я, хтось – що матеріальний достаток; серед найважливіших цінностей називають родину,
статус, авторитет. Словом, скільки людей, стільки й думок. Та мені чомусь
здається, що найбільша цінність, наявність чи відсутність якої в житті людини
визначає наявність чи відсутність решти цінностей – це свобода. В першу чергу,
свобода вибору. Так, так, саме ми обираємо – бути нам здоровими чи хворими,
успішними чи невдахами, опікуватися сім’єю чи виключно собою, ведучи холостий спосіб життя. Більше того, ми навіть
обираємо, хто буде керувати нашим життям – ми самі чи хтось збоку. І досить
часто наш вибір є не таким очевидним, як здається. Звичайно, будь-яка людина в
здоровому глузді і тверезій пам’яті скаже: я господар власного життя, як хочу, так і роблю. Але згадайте:
коли останній раз Ви виправдовували (якщо не перед кимось, то бодай перед самим
собою) ту чи іншу дію або бездіяльність збігом обставин? Аякже, керувати нами
можуть не лише сторонні люди, але й обставини, звичайно, якщо дозволяти їм це
робити. Тож якщо Ви дозволили собі піддатися обставинам, то яким був Ваш вибір?
Чи може, Ви просто шукаєте виправдання в такий нехитрий спосіб?
Я це все веду до
того, що справжня свобода, або, як тепер модно говорити, незалежність – це в
першу чергу відповідальність перед собою та оточуючими, відповідальність за
свій вибір бути вільними. На жаль чи на щастя, людина – істота в першу чергу
соціальна, і трактовка свободи та незалежності в дусі «я вільний, отже що хочу,
те й роблю» неприйнятна... для справді вільної людини. Адже Ваш сусід теж
вільний, і сусід сусіда теж вільний, і якщо всі почнуть робити те, що їм
заманеться, то свобода дуже швидко закінчиться в усіх трьох. Напевно, для того
і придумані закони, аби шляхом часткового обмеження свої примх зберегти
справжню свободу особистості. Якби ще всі тих законів дотримувалися... Втім,
людина, яка, наплювавши на суспільство та мораль, робить те, що їй заманеться,
не суть важливо – горланить пісень в парку після опівночі чи краде мільйони з державного
бюджету, варта не тільки осуду, а й жалю, в силу того, що це вже не людина, а
раб. Раб власної дурості, обмеженості, жадібності, і саме ці якості керують
його думками і вчинками, але аж ніяк не він сам.
Втім, варто
зазначити, що такі, з дозволу сказати, люди досить часто відчувають себе цілком
комфортно. Чому, запитаєте Ви? Та тому що все, сказане вище, справедливо лише стосовно
до тих людей, які мають совість. Проте моя особиста думка: саме совість – це те, що робить нас людьми.
Істоту, яка ходить на двох ногах, їсть, п’є, спить, робить якісь дії, але при
цьому не має совісті, людиною назвати важко, і спілкування з такою, назвемо її
так, недолюдиною, навряд чи принесе Вам задоволення.
Тож, зважаючи на
все вище сказане, лишається побажати всім нам бути справжніми людьми, і
насолоджуватися свободою обирати свої несвободи.
Щиро Ваш, Вадим Вишневський