Шурхоче
пріле листя під ногами,
Стежинкою
знайомою іду…
Маленька,
у старенькому саду,
Хатиночка,
де народилась мама.
У пам’яті поволі оживають
Дитинства миті, що живуть і досі
В дворі старому: ми малі і босі…
Так безтурботно літні дні минають…
Та квіти соняха яскраві, біля тину,
Посадить мама - бо бабусі вже нема…
Бабусею зробилась вже сама,
Й чекає внуків влітку на гостину.
О. Каспарович
