Метелики, мов
квіти, що злетіли,
Відірвані
легеньким вітерцем,
І сонця напились
п’янкої сили…
Мрійливим намальовані
митцем,
Вони тепер в
картині прижилися,
Щоб Вам про літа
пристрасть нагадати.
Ніхто не знає
певно, де взялися,
І добре, що не
стануть відлітати.
