От автора

Добрий день, шановні.

Кожен з нас протягом свого земного  життя робить певну кількість помилок, фатальних і не дуже, а все тому, що при народженні нікому не видали інструкцію до життя. От як би було добре мати детальні рекомендації та застереження для оптимального існування в світі… Звісна річ, жартую, бо навіть коли б такі рекомендації і надавались, то жага спробувати на міцність себе та світ брала б гору. То ж кожен з нас робить помилки, випробовує себе і світ, набуваючи свого власного досвіду.

Днями спілкувалась з подругою на дуже цікаву тему, а саме - обговорювали моральні травми та комплекси, що спричиняють значні ускладнення в житті якщо не кожного, то більшості людей світу. Та на ту ж свіжу тему перечитала деяку цікаву літературу. Існує думка, що світ навколо такий, яким ми його хочемо бачити. Тобто, коли щиро вірити, що світ жорстокий, несправедливий, байдужий, то звертаєш увагу саме на жорстокість, несправедливість та байдужість. Погодьтесь, досить багато людей притримуються подібного погляду.  І лише одиниці, на думку більшості, «носять рожеві окуляри» і щиро вірять в добро, справедливість, привітність, турботливість світу. Їх звуть оптимістами.

Існує твердження, що переважна більшість людей не пам’ятають себе до 4 років (дехто і пізніше). Цікаво, чому так відбувається? Загальновідомо, що людська пам'ять здатна до вибіркових спогадів, тобто «неприємні епізоди», як правило, витираються з пам’яті через їх небажаність. Тож виходить, що для людини період від народження до певного віку складається із суцільних негараздів. Вас це обурює? А чи задумувались ви колись, як саме з’явилися на світ? З точки зору дорослої людини момент народження можна порівняти ось із чим: Ви ніжились у ванні, в повному комфорті, якимось дивом там отримували ВСЕ необхідне. І несподівано невідома сила Вас стиснула й виштовхала в прохолодний світ, перекривши доступ їжі та кисню. Звичним чином – не дихається, та ще й світло стало яскравіше в сотні разів, в вуха врізався різкий гамір навколишнього світу, а Вас ще й трясуть, перевернувши догори дригом. Холодно, страшно, шумно, дискомфортно… бр-р-р…  От приблизно так почувалась переважна більшість з нас під час свого народження. Тож не дивно, що про таке хочеться забути. Після такого перенесеного стресу далеко не кожному вдається побачити світ через «рожеві окуляри». Потрібно зважити й на те що переважна більшість мам і татусів - ще самі діти, і дати достатню кількість турботи та догляду своєму чаду вдається не всім… Де взятись оптимізму? Втім, з часом ми дорослішаємо, адаптуючись до цього світу. І, прагнучи посісти місце під сонцем, часто переступаємо через потреби та бажання інших.

Егоїзм однієї особи здатен травмувати не один десяток людей. При цьому для «винуватця» ці події можуть бути невідомими. Товстошкірість певною мірою стала нормою сучасного життя. Не подумайте, що я закликаю до альтруїзму – аж ніяк, бо будь-яка крайність - це недобре. Але піклування про власний душевний та моральний комфорт - зовсім не остання річ в емоційному житті, і перше, що необхідно зробити - дозволити собі бути собою та усвідомити той факт, що решта людей відмінні від Вас. Кожен обов’язково повинен мати недоліки, так само як і переваги. На певному етапі життя було б добре позбавитись навіяних та набутих комплексів і сприйняти (прийняти) себе таким, як є. Коли чиїсь дії Вам не зрозумілі, то це не від того, що хтось гірший чи кращий. Просто Ви відмінні між собою, а при різних поглядах та цінностях пріоритети, мораль та прагнення так само різні. Можливо когось дивують Ваші вчинки, та це не позбавляє Вас від свободи чинити на власний розсуд.