Так непомітно та невпинно летить час. Інколи ми не
надаємо значення хвилинам, що минають, забуваючи що саме з них складаються
години, дні, роки, життя. Людське життя - дуже швидкоплинна річ, сьогодні тобі
15, а вже завтра - 50 і, озираючись назад, важко збагнути, де подівся той час.
Ніби й зроблено достатньо, та все ж, як правило, більшість розуміє, що не
встигла більше, не встигла побути щасливою людиною.
А що ж таке щастя? Ті, хто боїться відповідати на
це питання, говорять загальними фразами, чи розводять роздуми, вислуховуючи які,
так і не знаходиш відповіді. То що ж таке щастя та в чому воно полягає? Наше
життя - це низка прийнятих нами рішень. Дехто заперечить та скаже, мовляв, є ще
дії, що їх нам нав’язують, є ще й обставини і безліч іншого. Можливо, та хіба
не Ви обираєте, коритись чи не коритись тому, до чого Вас змушують? Хіба не
завдяки Вашому виборові Ви потрапили в ті чи інші обставини, в ту чи іншу
залежність? Хто, як не Ви, міг послухатись чиєїсь поради? От чому ви так
вчинили - питання геть інше. Так от, щастя - цевідповідальність за своє життя, це певні цілком свідомі дії. Ще кажуть -
хочеш бути щасливий, будь ним.
До прикладу, одна літня жінка жалілась, що прожила
віку з чоловіком-п’яницею і нічого доброго в житті не бачила, що все життя
працювала для когось, та й жила для когось. Що буцім її мати силувала за нього
вийти, й покинути його не дозволила, бо ж то сором, бо люди засміють... а ті
охоче сміялись, коли вона наперечіп тягла брудного нетверезого чоловіка-неробу.
І діток аж чотирьох народила, і годувала, й одягала всіх сама… То хто ж винен в
її нещасливому житті? Високоморальна мати, п’яничка-чоловік, четверо діток, чи
може, її небажання на рішучі дії? Відверто, їй просто було зручно так жити,
бути щасливою не вистачало ані сміливості, ані розуму, а в своєму нещасті треба
було когось винуватити. Як би, допустимо, вона не вийшла заміж, то були б винні
безталання та доля, якби її чоловік не пив, то, певно, мав би інші, не менш
страшні вади, якби мати не давала їй порад, то була б винна, що жити не навчила,
і так далі. Декому просто зручно шукати винних та перекладати свою недолугість
на когось.
Інший приклад: не таланило чоловікові з дружинами,
одна пішла до заможнішого товариша, друга гуляла, незважаючи на нього, третя
ледача була та до пляшки зазирала…. І, як не дивно, лише з чотирнадцятої спроби,
одружившись, він нарешті був цілковито задоволений, бо нарешті зрозумів, що не
в гарній вроді щастя, не в веселій вдачі, а в чуйному серці, що на тепло теплом
відгукується. Зажило подружжя трійко діток, збудувало дім, діждало онуків,
тішачись власним щастям, цінуючи одне одного.І хто тут винен? І доля не найкраща, і радників було достатньо, та й
генієм чолов’яга не був, бо пропрацював на будівництві вантажником. Одне лише
бажання бути щасливим, допомогло йому нарешті жити свідомо, приймати самостійні
рішення, дарувати тепло іншій людині й терпляче чекати на взаємність.