Від автора
Доброго дня Вам, шановні добродії!
З позиції багатьох вчень, світ навколо нас, такий,
яким ми його готові бачити, чи інакше кажучи саме думки створюють світ. Він як
дзеркало наших думок відбиває очікування в подіях. Так от....
До редакції кожного дня телефонує дуже багато
людей, спитати поради чи поділитись цікавою новиною, відкриттям, подією, тощо, чи
щось замовити, запропонувати. І от в круговороті таких дзвінків, зателефонувала
читачка, ввічливо відрекомендувалась та почала вельми наполегливо пропонувати
допомогу, у відшиванні робіт, на запитання про оплату, щиро здивувалась та неабияк
обурилась, врешті за деякий час перемовин, ми порозумівшись. І вже поклавши
слухавку, за звичкою, почала аналізувати розмову, професійна цікавість у
подібних випадках, самоаналіз так би мовити, коли відчуваю, що порозуміння та
контакт не були встановлені відразу. І от саме цей звичний самоаналіз мене дуже
вразив, бо перші ж думки які так би мовити прийшли були такі: - чого їй треба?
– де тут „підвох”? –яким чином вона хоче
використати заздалегідь отриману схему з ще не надрукованого журналу? – і
взагалі звідки вона взяла, що причиною збою в графіку виході є те, що ми не
встигаю відшивати розробки, я такого не писала бо ж причини геть інші?
А справа в тому, що а ні
„підвохів”, а ні корисливих думок жінка не мала і в жодному разі не збиралась
шкодити, просто щиро хотіла допомогти, а саме ця думка не просто не прийшла
першою, але й просто не поміщалась в голові. І тяжко зітхнувши я занурилась в
сумні думки, проте наскільки змінило нас життя, що повірити в чиюсь щиру
безкорисливу пропозицію на сьогодні непосильне завдання. Відверто кажучи
страшно, що ніби й не змінюючись перестаємо не тільки вірити але й довіряти, і
зовсім не світ в цьому винен....
Я хотіла би білі крила,
Невагомість на мить відчути!
Та тримає тяжіння сила,
Й не дає про себе забути.
Я хотіла б на мить відірватись,
Від банальних думок щоденних.
Тільки мушу собі зізнатись,
Що сильніші вони за мене!
Я хотіла би посміхнутись
Порадіти сонечку з ранку
Та про труднощі як забутись
Перш за сонце вони на ганку
Ні не правда – тяжіння немає,
І проблеми вирішу з часом
Все владнається - так завше буває!
Все ж гараз із моїм пегасом!
І натхненя, і сила духу непоборні
Згадати треба.
Промайнуть негаразди темні
Й я здіймусь у блакить, до неба!
Тож пам’ятайте і вірити і довіряти ОБОВЯЗКОВО ТРЕБА, нехай не сліпо та бездумно, хай трішки з
острахом та обережністю, бо нічого не бояться – дурні, а ми ж не такі.
Проблеми, та ну їх, вони були завжди і у кожного, на кожному етапі життя, але
все, що не вбиває робить нас тільки сильнішими. Тож з щирою вірою в себе, в
свої сили, в людей вперед на подолання тимчасових труднощів. Не варто
зневірятись, не варто втрачати надію, бо як сказав один з чудовий сучасний
автор „з початку людина помирає з середини, а решта
питання часу”. Тож будьте здорові духом, і нехай допоможуть Вам вищі сили!
