Роки...
Від того,як міняється вбрання
На вітах та землі мойого саду,
Я,як колись,роблю все навмання,
Додавши гіркоти та присмак яду.
Ні. Не змінилась, все така ж як є -
Той самий гонор, ті самі забави...
І як колись – нащо мені твоє?
Ні за для плати, а ні для застави...
Не треба. Сліз, зітхань – усе пусте.
Лиш бестурботне щастя має ціну.
А хто мені те щастя принесе?
Чекатиму, аж доки не загину...
|
Спогади
Усе пусте. Не треба, не тримай.
Нащо тобі той спогад зачерствілий?
І знов поїхав, не заждав, трамвай -
Слова як завше розійшлися з ділом
Нащо вчіпився? Відпусти, облиш,
Не треба турбувати телефони!
Усе минулось з сотнями обличь...
Давно вже відзвонили звони.
О. Вишневська |
За різної ціни дається нам життя.
Перипетії, сум, і радості хвилини...
Та все, одно за страхом небуття,
Втрачаємо безціні дні й години
Коли живеш - не думай про сумне:
Не має смерті, доки серце б’ється.
А перестане - і життя мине...
Нехай жахом тобі це не здається
Живи щосили! Хай п’янить буття,
Емоції, мов водограй вирують!
І повноцінне самоцвіт-життя...
Ну а дурниці - хай вже не турбують
|