Масленица Журнал Настуня

Древньослов’янський календар по суті був календарем землеробів. Крім того, у древніх слов’ян дуже сильно був розвинений сімейно-родовий аспект побудови общини. Тому більшість старовинних свят були прив’язані до днів, що визначали роботу в полі. Слов’яни відзначали закінчення зими і прихід весни 22 березня, цей день називали Жайворонки, на честь повернення перелітних птахів. В цей день пекли із тіста маленьких пташок, якими закликали весну. За допомогою подібних пташок на Жайворонки обирався сімейний засівальник. Для цього в Жайворонка запікалась монета, трісочка, і чоловіки, незалежно від віку, діставали печену пташечку. Кому випадав жереб, той і розкидав перші пригорщі зерен під час посіву. „Жайворонків” залишали в хліві, давали вівцям, дітям, одного кидали до печі. Діти бігли з ними на вулицю „кликати літо”, йшли в поле й кричали:”Жайворонок, жайворонок, на тобі зиму, а нам літо”, або „на тобі сані, а нам воза”. „Жайворонків” підкидали вгору зі словами: „Жайворонки, жайворонки, прилетіть, з собою весну принесіть!” В численних приспівках, приказках і веснянках до Жайворонка навесні зверталися з проханням принести літо тепле, соху, борону, хліба нового, здоров’я і т.п. Наступного дня починалась Масляна, яка зараз прив’язана до Православного календаря і щороку припадає на інші дати. Весняне рівнодення – одне з чотирьох головних свят року в древній традиції, по суті, це – землеробський Новий рік. Так його і святкували аж до указу Петра І про святкування Нового року 1 січня. Головною їжею на Масляну були млинці (окрім молочних продуктів та риби). Перший млинець зазвичай призначали померлим: його клали на божницю або слухове віконце – „для батьківських душ”, а інколи віддавали жебракам також на „помин душі”. Млинці, а також господарський реманент, що використовувався для їх приготування (помазок, сковорідник та ін.) давали в руку чучелу Масляної; як символ скоромної їжі, їх знищували у вогнищі при проводах Масляної. Млинці, як найважливіший атрибут весняних святкувань не раз згадувались і в піснях.: “Ой, мы масленицу устречали, Мы блинками гору устилали...” Обряди масляної, що збереглися до сьогоднішніх часів, безпосередньо пов’язані з культами предків, сімейно-родових відносин і родючості. На сімейно-родовий характер масляної вказують і назви деяких днів свята – „тещині вечорниці” (п’ятниця), „невістчині посиденьки” (субота), а обов’язкові для масляної млинці (древньослов’янський символ сонця) були традиційною поминальною стравою древніх слов’ян. Святкувати Масляну – чи не найвеселіший час у всьому році – починали з понеділка. Кожен день мав свою власну назву: понеділок – „зустріч”, вівторок – „заграванки”, середа – „частувальниця”, четвер – „розгул”, „перелом”, „широкий четвер”, п’ятниця - „тещині вечорниці”, субота - „невістчині посиденьки”, неділя – „проводи”, „прощенна неділя”. Найпишніше відзначали неділю. В цей день потрібно було обійти всіх родичів та сусідів і попросити прощення за всі нанесені образи, щоб очиститися від скверни. Перед сном потрібно було ретельно прополоскати зуби, щоб чорти не витягли рештки їжі, що залишилася після масляної, разом із зубами. Субота напередодні Масляного тижня називалася „маленькою Масляною”. Цього дня було прийнято поминати померлих батьків. Вранці і ввечері, сідаючи до столу, неодмінно запрошували померлих родичів розділити сімейну трапезу, залишали для них на ніч накритими столи. Обов’язковим вважалося сходити перед останнім днем Масляної в лазню, щоб змити з себе все погане, що було в минулому році. Останні два дні свята були наповнені веселощами. На льоду рік та озер штурмували снігові містечка, в яких ховалося чучело Марени під захистом перебранців. Там же влаштовувались і кулачні бої. Бились всерйоз, вважаючи, що пролита кров послужить доброю жертвою майбутньому врожаю. В неділю здійснювали обрядові дії, пов’язані з проводами зими. Спалювали насаджене на жердину чучело Марени-Зими, на яке нав’язували „наузи” – старі Обреги, що відслужили своє, чи просто ганчір’я з наговором, щоб спалити в полум’ї вогнища все погане і те, що віджило своє.