Вона їх не
шкодуючи дарує.
І доки лист
осінній не згорів,
Довколишня
природа нас чарує
На повні груди
дихаю до сліз,
Повітря, мов
бальзам чарівний п'ю.
Притягує магнітом
тихий ліс,
О, як осінню пору
я люблю.
Кружляє лист і
падає до ніг,
Тремтить дощу
краплинка на щоці.
Укриє скоро землю
білий сніг,
А поки що тримаю
лист в руці.
Дивує кожен день
і кожна мить,
Природа наче лікар
і казкар.
Коли жлюдина
схоче зрозуміть –
Все, що довкола
нас – то Божий дар.
|
* * *
Мого плеча
торкнувся лист осінній,
Зітхнув неначе,
падаючи з віт.
Якби він зміг, то
в неба далеч синю
Злетів би птахом,
щоб побочити світ.
Лише весною
народитись знов.
І знов чекати
злету мить велику,
Що дарувало сонце
і любов.
* * *
...сонячне,
місячне, зоряне, з полум’я сяйво.
Цім володіти,
навіть і мріяти зайве.
Простір
безмежний, ріка, і повітря, і небо,
Все, що довкола,
просто любити нам треба.
Просто любити і
дякувать Богу і долі.
Ми ж тільки гості цієї земної юдолі |
* * *
Над лісом туман
простелився,
Мов килим білий,
пухнастий,
Іще один день
закотився
За гору високу,
сріблясту.
Згасаючи, барви
втратив...
І лиш
синьо-чорний колір
Щоніч обгортає
хати.
Зірками укрите
небо,
Чи хмарами
оповите,-
Природі спочити
треба,
Щоб завтра сонце
зустріти.
|