Доброго дня, шановні читачі!
Людям властиво мріяти. А от що з тих мрій
виходить, то вже гетьінша справа. Одні мріють про нереальні речі, інші — про цілком
земні. Та навіть
цілковито, здавалось би, земні і реальні речі здатні розбитись об людський
фактор оточуючого середовища.
От, наприклад, ідучи на певну посаду,
лідер веде за собою свою команду, і за жодних обставин кожен окремо взятий
учасник процесу не тільки не повинен, але й стовідсотково не поділяє
мрії свого керманича ні про «світле майбутнє», ні про «рай земний» на окремо
взятій території. Одні йдуть на «тепле місце», інші за легшим чи
більшим заробітком, хтось за престижністю «командного руху», є навіть
ідейні та щирі, але мрії вкожного свої.
Ще людям характерно вірити в Бога, в
ідею, в справу, в людей. І ця віра теж буває з геть різним результатом, а її
носії отримують доситьнесподівані випробування. От, наприклад, я вірю в Бога, хоч
багато разів наражалась
на вельми неприємні інциденти з «Божими помазаниками», «святими
отцями». Думаю, що це нікого не здивує, бо вже стало нормою бачити в ЗМІ сюжети
на цю прикру
тему, тож почала розмежовувати свою віру від церковників та церкви. Ця тема
взагалі дуже розлога
й болюча, та не будемо на ній зациклюватись.
Вірити в ідею можна лише в разі, коли Ви
особисто — її автор. В іншому випадку є ризик повірити в ідею, яка
для вас має один бік, а для організаторів оборудки — інший. За прикладом далеко
не підемо: сімдесятроків щиро вірили в те, що будуємо світле майбутнє, і півбіди,
що не збудували, біда в тому, що, до прикладу, учасники ВВВ з переможного боку
навіть мріяти не сміють жити так, як живуть їх подолані «вороги».
Вірити в справу, звісно ж, варто: так
склалось, що в сучасному суспільстві так чи інакше, але працювати має
кожен, бо це — чи не єдиний спосіб отримати кошти для власного існування (хоч є
ще кримінальний,та не думаю, що це взагалі варіант). Тож, відштовхуючись від
потреби працювати, випливає, що все ж краще працювати на справу, в яку віриш.
Віра в людей… От я вірю, що всі люди
хороші, добрі, чесні і доброзичливі. Мені тисячі разів певні представники
роду людського доводили протилежне, а я все одно вірю, бо коли перестати
вірити, життя втратить
будь8якийсенс і любов до людей змінить ненависть, а жити отруєним життям я не
хочу.
Я вірю у власну справу, бо знаю, що є
гідні моєї праці люди, здатні її оцінити, здатні на розуміння того факту,
що ми робимо свою справу, часом долаючи масу перешкод, і що першочерговою
винагородою за цюпрацю є задоволення нашого читача, який знайшов в нашому виданні
те, чого не міг відшукати в інших.
Я вірю в ідею – коли людина знаходить час
для творчості у коловороті буденних справ, її душа знаходить
втіху та відпочинок, тож жертвувати чимось, аби дати бодай комусь натхнення,
безперечно, варто.
І як я вже говорила, щиро вірю в Бога, бо
лише Він міг бути настільки великодушним, аби, створивши світ,
дати людині свободу дій та вибору, свободу совісті і навіть передбачити можливу
її відсутність, світвоістину — складне творіння, і не менш складно не переплутати
істині цінності з хибними.
