|
Якби весь світ став раптом чорно-білим,
Ми б
вирвались з ілюзії полону.
І стало
б все безмежно зрозумілим,
Лиш
добре і погане, без півтону.
Та я
собі не можу уявити
Такого
поділу на біле і на чорне,
Бо
розумом не можемо любити,
Нема
кохання, як душа холоне,
І в
спокої, без думки, без сум’яття,
Без руху
наші душі застигають…
Та знову
розгорається багаття,
Як
зустрічаються ті двоє, що кохають,
І світ,
мабуть, буває чорно-білим,
Та в
люблячій душі — весна не гасне.
Одне
стає безмежно зрозумілим:
Кохаю —
і тому життя прекрасне!
В. Вишневський | 
